я ізвіняюсь, що я про такі речі. але. 
мене цього вечора особливо задрала творча молодь (у найширшому значенні). тому що нєфіг ото рвати на собі рештки волосся. і нєфіг писати всяку хрєнь, наче ви тут "больше, чєм поет". ви - нє больше.
так що йдіть і пишіть книжки. хороші книжки. а то позьорствуєте тут, демонструючи недосконалість риторики.

виявляється, параноїки з багатою фантазією серед нас наявні. і зараз, у роздутій піарниками і просто свідомими людьми ситуації, коли до чергового вододілу лишаються лічені дні, параноїки планують: а що, як... я точно знаю, що один із них, старлей української армії, планує істерично потелефонувати мені у разі, коли на луцьк падатимуть бомби (які бомби? який луцьк, маму вашу?). ще хтось уявляє майдан гревською площею - і себе там, безперечно (красіво, до речі; я би хотіла побачити). інший уявляє себе дауншифтером за барною стійкою: он крут, он в джинсах, он еротішно трясьот бутилочкамі і баночкамі, а потім не менш еротично ето всьо спускаєт по кончіку ножа (тут я згадую Стіва з "Сексу й міста").

треба й собі придумати щось таке оригінальне, на випадок, якщо.
я придумала.
колись, дуже давно, коли кава коштувала гривню, а погана кава - копійки, студентка медичного коледжу Дінка і я-старшокласниця йшли в мєру прілічну кафешку "Люкс" на київській трасі, брали там каву за гривню і втикали годинами. з того часу я вмію пити годинами навіть рістретто. деколи до нас підсідали чуваки і пригощали нас ще одною кавою. 
так от. якщо що, то я можу працювати клофелінницею. або ще я можу по блату влаштуватися в той бар, де отой мій знайомий трястиме баночками і розводити клієнтів на випивку.
але якщо раптом - в межах літератури можна й фантазувати - станеться варіант гревської площі, то я теж знаю, що робитиму. я збиратиму голови представників української інтелігенції. а потім стану мадам Тюссо.

 як виявилося, сила волі все ще наявна.
отже, я потенційно залишаюся сільною женщіною?

...люди мельчают. мельчают страсти (с).

була на свадьбі. зловила букет.
переживаю.

на квартирі, де я прожила п"ять років, я щодня о другій ночі слухала перебіг сексу сусідів через стінку. 
на передостанній квартирі я о першій ночі, йдучи в душ, слухала перебіг сексу сусідів, що жили за стінкою ванної.
на нинішній квартирі секс є у сусідів згори. але не щодня.
усі ми знаємо про те, що така моя поінформованість походить від зневаги радянської влади до приватності і навіть більше - від прагнення цієї влади приватність нівелювати.
але зараз я не про це. скажіть: у новобудовах, пристойних, нерадянських, - там же не чути, як кохаються сусіди, правда ж?..

 

дивом (але ненадовго) запрацював старий телефон, я перекинула звідтам трошки контактів (але ви все ж нагадайте про те, куди вам дзвонити, бо не факт, що... словом, не  факт). смс не перекинулися, а тому я їх почитала наостанок. на днях, якщо вдасться, видалю їх усі твьордой рукой.
я люблю смс, люблю їх надзвичайно, набагато більше, ніж дзвінки. більше од них я лю хіба ніжні теревені, коли телефонують, щоб почути твій голос, а не тому, що треба щось терміново.
на тому телефоні залишилися смски, які я зберігала роками: зізнання у чомусь дуже важливому і нагадування про те, що тебе лю, фрази, які хотілося не забувати. у чернетках жив пароль від жж (я його просто не стирала), слова з Соломіїного перекладу Лоуренса: "Треба жити, хоч би скільки упало небес", - речення з Шевчука про те, що знання людське не рятує людину, а лише побільшує її неспокій; кілька рядків Олесі Мамчич.
але це, звісно, добре, це все добре. у житті має бути стільки хороших і улюблених текстів, щоб не надто шкодувати за втраченими.

халат нєжних пастєльних тонов, вистіранний в тому самому персілі, який зберігає ваші вєщі яркімі довго, втратив нєжность і став не пастєльних, а яркіх жлобскіх тонов.

ну шо ж. будем чекать, поки полиняє.

офіційно заявляю, що нєкій галицький парубок Остап винен в тому, що я залила кавою і мало не вгробила свою улюблену збочену клавіатуру.
Остапе, коли ти це читатимеш, знай, що оті непонятні знаки, якими я до тебе писала тієї ночі - це навіть не східні матюки. це так почали розмовляти клавіші.
тепер у мене клавіатура в кавових тонах :( 

 я і юльчиків ножег по клічкє Ворон
(це мені хочеться шото запостити, але впадло писати)

дякую усім, хто стрічав зо мною Новий рік, за прекрасну ніч :) 

а я знайшла свій торішній лист до Діда Мороза!
виконано майже увесь список, крім бейлізу, книжки Ізера і першого розділу дипломної ))).
ще я просила третю частину "Лісом, небом, водою" - але кажуть, уже є 200 сторінок. думаю, можна зарахувати )). 

 Ми з Акватінтою недавно їхали з Куренівки на Майдан.
а в маршрутці оказалися бадьорі українські парні.
і вони співали і пили.
і всі парні, навіть ті шо на від задроти, які перелякано сідали в маршрутку, через дві хвилини тоже начинали пить і співать.
а потім їм надоїло просто співать. і вони рішили співать по заявкам.
ну вот. і я заказала "Бєлиє рози" (Пиховіч паймьот). 
і вони спєлі. і навіть знали слова.
але Акватінта не витримала і викинула мене з маршрутки в районі Львівської площі і випригнула за мной.
вона, як ви поняли, має смак до творів мистецтва.

Любий дідусю Морозе!
Пам"ятаєш, як я колись вирішила раз і назавжди перевірити, чи ти існуєш, і залишила під ялинкою папір із запитанням про те, чи ти є і хто ти насправді, і ручку поряд поклала, а ти провтикав і приніс мені подарунок до моєї кімнати, під подушку?..
Пам"ятаєш, як я під куранти загадувала велику любов - щораз іншу - і хотіла її здійснення, а якось навіть загадала, щоб велика любов зникла?..
Кароч. З того часу я порозумнішала і зрозуміла, що треба просити матеріальне, бо духовне - це не по твоїй часті. Так от. Зроби, будь ласка, так, щоб я у цьому місті знайшла і була в змозі придбати: єжєднєвнік, красивий і легкий, люстро (бо я втомилася сушити чолку інтуїтивно), люстру, завіску, гарну каву і душевні шкарпетки.
А, і ще щоб ще хтось у цій літературі написав гарну книжку. 
Це не аж так багато. І я добре поводилася :).
Люблю тебе.
Щиро, Окс.

 я все ще на торбах, але уже з інтернетом. 
чекаю завершення сесії, хочу відіспатися.
на вікні все ще не вчеплена фіранка. але я роблю вигляд, що вона існує. зрештою, якщо раптом тут і живуть збоченці - то хай радіють. робити приємно іншим без страждань для себе - це ж вписується у загальновизнані моральні норми, правда ж?
...тут стільки цікавого, що я пориваюся завести тематичний блог "комуналка", але кому він нада: у кожного й так є власний сіріал.
словом, в гості уже можна приходити. приходьте.

мені було гарно жити тут чотири місяці. я починала життя тут розбитою, закінчую теж не надто збитою - щоправда, з інших причин.
дописую останній реферат, вимикаю інтернет, завтра пакуватиму речі і готуватимусь до чергового переїзду.
сподіваюсь, на новому місці буде так само гарно. щоправда, там немає балкону і дерева за вікном. 

будемо жити.