[для нотаток] блокнот чи ноутбук? Блокнот, точно і однозначно. начерки роблю на папері, ручкою. а пишу тільки на клавіатурі. (притому - не на кожній пишеться). блокнот і нотатки в ньому завжди поруч, на виду, тоді як файли в компі губляться і совість про них забуває...
[свято] день народження чи новий рік? не люблю ні нового року, ні дня народження. одні з найнеулюбленіших свят. але, якщо вже обирати, то - день народження - його простіше затерти між днями.
[кава] дома чи в кав’ярні? в кав"ярні. і обов"язково - з кимось :). тинятися кав"ярнями, переходячи з однієї в іншу, і говорити-говорити :).
[взуття] на підборах чи без? на підборах. у мене немає жодної пари взуття без підборів (хоча, нє, є літні шльопки на танкетці - але хіба ж то взуття). я не вмію без підборів ходити. якось так склалося :).

хто хоче і собі таке - відписуйтеся в коментах :)

я не лю таких штук. ну але.
у моїй френдстрічці цього, здається, ще не постили :)

Майдан був прекрасний.
вечір був прекрасний.
ми нікуди не поділися, ми такі ж, які є.
особливе спасибі - Павловій, Леділідам і Погинайко.

Календар сказав про День отогревания в кофейнях.
Хочу. Сьогодні.
...грітися кавою, говорити про гарне, мовчати і думати. і бути кожному - щасливо герметичним у самотності своїй.
Пішли?

засвітило сонечко. дітки гуляють. гойдаються. на качєльках. незмащених!!!

мама:
- ой, а ти знаєш таку письменницю, марію матіос?
я:
- канєшна знаю. кажуть, вся галичина читає і даже більше. а шо?
мама:
- а оце мені принесла падружка почитать. от шо ти про неї думаєш?
я:
- ну якшо рускі романи туго йдуть, то можна ето читать. а тобі як?
мама:
- знаєш, лучше вже рускі романи...

а це правда, що чоловікові легше бути самодостатнім, чим жінці?

бачила сьогодні в метро чувака в зелених гумаках і зеленій прозорій масці для нирянія.

а потім їхала у вагоні метро коло красівого і юного чувака артістічєского віда, котрий, використовуючи як планшет франкомовну книжку про анімацію, малював чорною гелеьною ручкою літнього чоловіка з лантухом, який сидів навпроти.
коло дідуся сиділа міловідная дєвушка в бєрєтє і явно думала, що малюють її.

хочу на "Нью-Йорк, я люблю тебе".
не знаю, коли і з ким.

і забула вам сказати: людмила таран написала роман. і навіть його видала.
називається "Дзеркало єдинорога".
у середу, о 18.00, у київській "Є" (тій, що на лисенка) - презентація роману.
будуть: людмила таран, марія матіос, тамара гундорова, роксана харчук. а также мужчіна - дмитро дроздовський.
лічно я прийду. так щ ви тоже приходьте, тусуватися.

у вас у всіх канєшно хокку.
но у мене всім хокку - хокку )



Наступного дня
все одно з васєй не їбеться.
бухаємо в анічки.

як мало треба щоб зрозуміти
тьолка все одно з васєй не їбеться.
ну неважливо.

я не знаю, аткуда ета народна творчість, я її нашла вапше в кантактє,
но ето прекрасно.
вот

раньше було лучче. раньше как було. іде дівчина спочатку на свіданіє під фонарьом або під памятнік пушкіну - стрічається з якимось студентом-поетом, там цвіти, під ручки трохи прошлись по мосту, листя ногами пошорхали і тіпа - я вас провожу, нінада, ну ладна тока до дверей, ну пока-пока, було пріятно з вамі провєсті вечір. а потім іде до хати і звонить йобарю, вже нормальному, якомусь васі, електрику чи бульдозеристу - і всьо у нєй окей, нідаобу нєма, навпаки - під час наступної зустрічі з поетом в неї вже очі палають диявольським вогнем (від спогадів про єблю з бульдозеристом) що поет (тонка душа) починає здогадуватись шо шота нє так і пише вірші: я з тобою гуляв з ранку до ночі, а ти поїблась з бульдозеристом! - ну шоь тіпа цього класичне. потім іде і стріляється чи повіситься десь. і нормально - тьолки жили по 90 років як Ліля Брік, а поетів зза них за 90 років штук вісімнадцять могло зострілитись - це називається 'санітари природи'.
а зараз шо? зараз все портіт гламур. зараз їбатись з електриком чи бульдозеристом щітається зазорним і негламурним. Тому тьолка спочатку йду до поета, а потім додому - і там сидить в жж і дрочить вмісто того шоб поїбатись з васєй. і вже вогню диявольського в неї в очах нема а тільки туга. і шо самоє главноє, поети зза цього наглєють і вже кажуть їй - хаха, бігаєш за мною, і пишуть стіхі: вона дрочить в жеже, а коли не дрочить, то бігає за мною, як на вірьовочкє! і не стріляється і не вішається, бо шо йому вішатись, коли він знаю, шо тьолка все одно з васєй не їбеться. і оттого поети плодяться і розмножаються як сарана. і вже скоро нікому буде працювать на бульдозері - всі будуть поети

якби... якби у мене був роман з перекладачем - то я б хотіла, щоби він переклав книжку спеціально для мене.

це, звісно, гарно, що ми тут всі пишемо про сучліт - і українську, і світову, і непогано навіть пишемо.
але потім виявляється, що нема кому зробити доповідь про кобилянську. або нема кому написать рецензію на антологію празької школи.

життя нагадало, що можна розраховувати тільки на себе.
задрали мене ці ігри в сільних женщін. я шо, блін, - сізіф?

у нас біля під"їзду сидять рядочком гопи в масках.
час від часу хтось зсовує маску, перекурює.
насовує знову.
сидять далі. 

так от.
я взагалі намагаюся адекватно ставитися до ексів. зрештою, хто кому шо в цьому світі винен. і взагалі - тут всі по колу одне одному екси; дехто про це навіть не підозрює.
ну неважливо.
я тут збираюся позайматися публічною графотерапією, знаєтє лі. 
на мою думку, екс, в котрого незакритий гештальт стосовно мене, має, очевидно, пробувати його закрити.
а замість того бігає, гадить, сублімує і взагалі задрав всіх довкола і близьких мені людей зокрема.
так от, серце. якщо ти читаєш ці рядки (а я знаю напевно: читаєш!), то знай: я готова тобі хелпнути, напоїти чайком, довго-довго слухати, тримати твою голову на колінах, пити з тобою віскі, визнати усе, в чому ти мене звинувачуєш, попросити пробачення за слово "екс", якщо воно тобі образливе,; ну і що там ще я можу для тебе і для себе зробити помічне. 
тільки заспокойся і припини нарешті.
прошу тебе.